упевняти
УПЕВНЯ́ТИ (ВПЕВНЯ́ТИ), я́ю, я́єш і УПЕ́ВНЮВАТИ (ВПЕ́ВНЮВАТИ), юю, юєш, недок., УПЕ́ВНИТИ (ВПЕ́ВНИТИ), ню, ниш, док., кого, у чому, із спол. що або без дод.
Вселяти певність, переконувати кого-небудь у чомусь.
– Впевняла Чубатка, що ті гайдамаки не забаряться, – кажу тітці (Марко Вовчок);
Враження наші щоденні на прикладі нас упевняють.., Що сотворіння живі з нечуттєвих походять начатків [зачатків] (М. Зеров);
– Вона також впевнювала мене, що її тато дармо турбується (І. Франко);
Постать пригнобленої віком та журбою людини ще більш упевнювала його в сумних прочуттях (А. Крушельницький);
[Руфін:] Чому я хтів упевнити себе, що й я повинен так служити Риму, як Люцій? (Леся Українка);
– Говорити більше не хочу, бо завсігди так буває, що тебе не впевниш (Б. Грінченко);
Всі вони, як тільки могли й уміли, впевнювали світлійшого в своїй непохитній вірності .. до його величества [величності] царя (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)