упевняти
УПЕВНЯ́ТИ (ВПЕВНЯ́ТИ), я́ю, я́єш і УПЕ́ВНЮВАТИ (ВПЕ́ВНЮВАТИ), юю, юєш, недок., УПЕ́ВНИТИ (ВПЕ́ВНИТИ), ню, ниш, док., перех.. в чому, із спол. що або без додатка. Вселяти певність, переконувати кого-небудь у чомусь.
— Впевняла Чубатка, що ті гайдамаки не забаряться, — кажу тітці (Вовчок, VI, 1956, 337);
Враження наші щоденні на прикладі нас упевняють.., Що сотворіння живі з нечуттєвих походять начатків [зачатків] (Зеров, Вибр., 1966, 184);
— Вона також впевнювала мене, що її тато дармо турбується (Фр., VII, 1951, 58);
Постать пригнобленої віком та журбою людини ще більш упевнювала його в сумних прочуттях (Круш., Буденний хліб.., 1960, 141);
[Руфін:] Чому я хтів упевнити себе, що й я повинен так служити Риму, як Люцій? (Л. Укр., II, 1951, 508);
— Говорити більше не хочу, бо завсігди так буває, що тебе не впевниш (Гр., II, 1963, 109).
Словник української мови (СУМ-11)