упізнавати
УПІЗНАВА́ТИ (ВПІЗНАВА́ТИ), наю́, нає́ш, недок., УПІЗНА́ТИ (ВПІЗНА́ТИ), на́ю, на́єш, док., кого, що.
1. Виявляти в кому-, чому-небудь когось знайомого або щось знайоме.
– Іду вулицею, зустрічають мене, впізнають, розпитують, де пробував (М. Коцюбинський);
Чепіга безсило присів на покривлені дерев'яні східці біля ганку і завмер, дивлячись на жінку, – він упізнавав і не впізнавав (С. Журахович);
З-за розірваних хмар викотився місяць, і лісничий упізнав місцевість (О. Донченко);
Він щось крикнув, махнувши рукою. Я упізнав голос Богдана (Ю. Яновський);
До шатра зайшов сухий, чорний і закурений козак, в якому тяжко було упізнати Півня (П. Панч);
Уже з перших днів життя малята ссавців упізнають матір (з навч. літ.);
// по чому. Розпізнавати кого-, що-небудь за якоюсь ознакою.
Степан впізнавав людей по голосу, перекидався жартами (І. Волошин);
Юрко по очах впізнав ту дівчину, що водила його кругом озера в лісі (І. Нечуй-Левицький);
Іван Остапович не забарився прибути. Я упізнав його одразу по довгих вусах (В. Минко);
// Знаходити, виявляти в кому-небудь або в собі вже відомі звички, риси вдачі і т. ін.
Русевич не впізнавав Наринського. Раніш директор неодмінно розпитав би про все .. А сьогодні йому вистачило коротенького повідомлення про остаточний результат (Ю. Шовкопляс);
Я сам себе не впізнавав, як починав із своїм словом до виборців звертатись (П. Тичина).
2. тільки док. Одержати правдиве уявлення про кого-, що-небудь.
Коли мене друг не жаліє І чинить образи страшні, То звідки я можу впізнати, Хто друг, а хто ворог мені? (А. Кримський);
// Виявити, відкрити.
Батько ніколи не пестив Терезку, хіба тоді, коли повертався з дороги, а вона вже спала. Терезка, впізнавши цю батькову звичку, завжди прикидалась, що спить, коли він відмикав своїм ключем двері (М. Томчаній).
3. Розкривати щось невідоме за допомогою здогаду.
– Зараз я не маю свідка. Він залишився десь за дверима і, коли я вийду – буде впізнавати по мені, що зі мною було і що я говорив без нього (Ю. Яновський).
(1) Не [мо́жна] впізна́ти кого, чого – хтось (щось) дуже змінився (змінилося).
Сімнадцять років тому король Зігмунд III переніс сюди з Кракова столицю і свою резиденцію, і з того часу Варшаву не можна було впізнати (З. Тулуб);
Зараз не впізнати наших сіл, змінився їх зовнішній вигляд. Виросли нові чудові школи, будинки культури, кінотеатри (з публіц. літ.).
◇ І [рі́дна] ма́ти не впізнає́ (не пізнає́) / не впізна́є (не пізна́є) див. ма́ти¹;
(2) Свої́х не впізна́єте (впізна́єш і т. ін.) – уживається як погроза.
– Ага! Тікаєте! – Душа Яреськова наливається лютою радістю. – Не втечете! Ми вам дамо залізниці! Своїх не впізнаєте! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)