уриваний

УРИ́ВАНИЙ (ВРИ́ВАНИЙ), а, е.

Те саме, що ури́вчастий 1.

Гафійка сміялась дзвінким, уриваним сміхом, мов намисто низала (М. Коцюбинський);

Віддих зробився скорий, нерівний, уриваний, лице покрила смертельна блідість (І. Франко);

Вона [Маня] сіла, я коло неї, і вона почала говорити. Тихо, вриваним голосом і трохи вздержливо (О. Кобилянська);

Горло йому стиснула спазма, і він продовжував уриваним голосом: – Я... я... просто вбив би себе зараз за те, що не послухав вас тоді... (І. Багмут).

Значення в інших словниках

1. уриваний — ури́ваний дієприкметник уривчастий  Орфографічний словник української мови
2. уриваний — (вриваний), -а, -е. Те саме, що уривчастий 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. уриваний — ПОРИ́ВЧАСТИЙ (який діє, відбувається тощо швидко й нерівномірно, ривками), ПОРИ́ВНИЙ, ПОРИ́ВИСТИЙ рідше, РВУЧКИ́Й, КОНВУЛЬСІ́ЙНИЙ, РВІЙНИЙ поет.; УРИ́ВАНИЙ, НЕРІ́ВНИЙ (перев. про звуки, дихання).  Словник синонімів української мови
4. уриваний — УРИ́ВАНИЙ (ВРИ́ВАНИЙ), а, е. Те саме, що ури́вчастий 1. Гафійка сміялась дзвінким, уриваним сміхом, мов намисто низала (Коцюб., II, 1955, 65); Віддих зробився скорий, нерівний, уриваний, лице покрила смертельна блідість (Фр.  Словник української мови в 11 томах