усучувати

УСУ́ЧУВАТИ (ВСУ́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., УСУЧИ́ТИ (ВСУЧИ́ТИ), усучу́, усу́чиш, док., що, розм.

Давати кому-небудь щось проти його бажання або неякісне, непідхоже.

– Чого це ви, Онопрію Сидоровичу, балду йому [Сергієві] усучили? Тут же єсть струмент (Г. Коцюба);

– Досить з мене і тих новин. Мені свої віршомази вже набридли, а ви ще тут зміїні вірші мені хочете всучити (Ю. Винничук);

Цілком природна для таких друкованих органів ситуація, коли публіці їх доводиться в буквальному значенні слова усучувати, і тільки невелика частина тиражу продається за живі гроші (з газ.).

◇ (1) Ху́ка усучи́ти кому – кого-небудь відправити ні з чим; відмовити комусь у чому-небудь.

– Я б тобі, Ригоровичу, хука усучила, та нехай лишень опісля; тепер ти мені прислуговуй (Г. Квітка-Основ'яненко);

(2) Хука́ усучи́ти кому – кого-небудь відправити ні з чим.

– Я б тобі, Ригоровичу, хука усучила, та нехай лишень опісля; тепер ти мені прислуговуй (Г. Квітка-Основ'яненко).