утишуватися
УТИ́ШУВАТИСЯ (ВТИ́ШУВАТИСЯ), уюся, уєшся і УТИША́ТИСЯ (ВТИША́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УТИ́ШИТИСЯ (ВТИ́ШИТИСЯ), шуся, шишся, док.
1. Ставати спокійнішим, поводити себе тихше, спокійніше.
Люди втишуються і засідають на лавках та колодах (І. Франко);
Утишиться трохи Чіпка, сяде на колінах у баби, або приляже головкою (Панас Мирний).
2. Ставати слабшим, переставати звучати, лунати.
[Голос покликача:] Народе римський, спокою просить суд! (Сурми. Галас помалу втишується) (Леся Українка).
3. Зменшуватися в силі вияву; переставати відбуватися, припинятися.
І в мойому [моєму] серці біль втишувавсь лютий (І. Франко);
Туга у серці досі не втишилась... (Уляна Кравченко);
Втишався біль і свідомість .. скупчувалась в тім однім бажанні, щоб ті, що переживуть його, .. колись все ж таки однодушними стали (Б. Лепкий);
[Ганна:] Оце вже як Роман прийшов додому, то, кажуть, колотнеча утишилась? (М. Кропивницький);
* Образно. Втишилось гомірне літо, золотоволоса осінь стернями мандрувала (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)