утомлюватися
УТО́МЛЮВАТИСЯ (ВТО́МЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся і рідко УТОМЛЯ́ТИСЯ (ВТОМЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УТОМИ́ТИСЯ (ВТОМИ́ТИСЯ), омлю́ся, о́мишся, док., без дод., чим, від кого – чого або з інфін.
Доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися.
Їм доводилось часто зупинятися, бо слабий утомлювався й потребував спочинку... (М. Коцюбинський);
Ішов я, ішов і не оглядався, і не втомлявся (Марко Вовчок);
Копає собі й Семен. Утомиться – сяде, спочине (Г. Хоткевич);
Ось і північ прокричали півні. Він сидів – і писав. Спина заболіла; рука утомилася (Панас Мирний);
Один молодий чоловік, утомившись стрибанням через козла, одійшов набік (Леся Українка);
Москаль на крилах не летить. Утомився і кінь, і чоловік (Б. Лепкий);
Коли перо .. знайшлося, Антон Антонович так утомився шуканням, що про роботу не могло бути й мови (О. Полторацький);
[Гострохвостий:] Може, ви втомились, несучи відра? Дайте, я вам трошки піднесу (І. Нечуй-Левицький);
Я дуже втомився, ведучи довгу розмову (Ю. Яновський);
Втомившись від біготні, сідали [пастушки] над урвищем (І. Цюпа);
Ти, може, від мене втомився. Мене потрібно любити (Л. Костенко);
Я був молодий, здоровий і міг працювати не втомлюючись (О. Довженко);
Радісний, енергійний люд не втомлювався припрошувати своїх бажаних незчисленних гостей (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)