ушкварити
УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ), рю, риш, док., кого, що і без прям. дод., розм.
1. Зробити що-небудь енергійно, спритно.
Опукою з гори – аж вітром зашуміло – Орел ушкварив на ягня (Є. Гребінка);
Біля нашої груші припали з кулеметом два червоних воїни, вшкварили вогнем по захаращеній чужими мундирами вулиці (М. Стельмах);
А як вона .. виступила перед молодими, як руку з чаркою піднесла вгору, промову до молодих ушкварила.., то гості заплескали на її слова і не дали вже докінчити весільної промови (Ірина Вільде);
// Заграти, затанцювати і т. ін. швидко, енергійно, старанно.
Зрадів старий, мов маленький, Аж за кобзу взявся, Хотів вшкварить метелицю З усієї сили Та не вшкварив... (Т. Шевченко);
А тут як ушкварять музики джинжируху! – та й гарно ж грали (О. Стороженко);
Тоді козачка як ушкварили [гості]... А за козачком – метелиці. Танцювали молоді, та пішли навприсядки і старі (О. Ковінька);
Митрьохін глянув на Махотку і враз весело ушкварив нестримно-бурхливу польку (Ю. Збанацький);
// Утікати.
А це якраз після Різдва уранці ушкварили панове навдиранці, .. знялись тихенько – та й у степ безмежний (Л. Костенко).
2. Почати іти з великою силою (про дощ, град і т. ін.).
Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький);
Іде [чоловік] дальш, а тут як набіжить друга хмара з громом, з блискавкою, як ушкварить град з куряче яйце (О. Стороженко).
3. кого, що. З силою вдарити.
По голові ложкою як ушкварить (Сл. Б. Грінченка);
– А-а, ковалі б тебе гнули кліщами! – вшкварила Мокрина Юрка разів кілька (П. Козланюк);
– Якби таким [києм] хоч один раз ушкварити твого дурного батька, так він би і з місця не піднявся (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)