ушкварити

УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ), рю, риш, док., кого, що і без прям. дод., розм.

1. Зробити що-небудь енергійно, спритно.

Опукою з гори – аж вітром зашуміло – Орел ушкварив на ягня (Є. Гребінка);

Біля нашої груші припали з кулеметом два червоних воїни, вшкварили вогнем по захаращеній чужими мундирами вулиці (М. Стельмах);

А як вона .. виступила перед молодими, як руку з чаркою піднесла вгору, промову до молодих ушкварила.., то гості заплескали на її слова і не дали вже докінчити весільної промови (Ірина Вільде);

// Заграти, затанцювати і т. ін. швидко, енергійно, старанно.

Зрадів старий, мов маленький, Аж за кобзу взявся, Хотів вшкварить метелицю З усієї сили Та не вшкварив... (Т. Шевченко);

А тут як ушкварять музики джинжируху! – та й гарно ж грали (О. Стороженко);

Тоді козачка як ушкварили [гості]... А за козачком – метелиці. Танцювали молоді, та пішли навприсядки і старі (О. Ковінька);

Митрьохін глянув на Махотку і враз весело ушкварив нестримно-бурхливу польку (Ю. Збанацький);

// Утікати.

А це якраз після Різдва уранці ушкварили панове навдиранці, .. знялись тихенько – та й у степ безмежний (Л. Костенко).

2. Почати іти з великою силою (про дощ, град і т. ін.).

Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький);

Іде [чоловік] дальш, а тут як набіжить друга хмара з громом, з блискавкою, як ушкварить град з куряче яйце (О. Стороженко).

3. кого, що. З силою вдарити.

По голові ложкою як ушкварить (Сл. Б. Грінченка);

– А-а, ковалі б тебе гнули кліщами! – вшкварила Мокрина Юрка разів кілька (П. Козланюк);

– Якби таким [києм] хоч один раз ушкварити твого дурного батька, так він би і з місця не піднявся (Г. Квітка-Основ'яненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

ушкварити

Значення в інших словниках