уявний
УЯ́ВНИЙ, а, е.
Який не існує в дійсності, а створений уявою, в уяві.
Найвиразніше відчувається запах лозової кори. Хоча він, можливо, і не реальний, а уявний. Навряд чи пригонить вітер гіркуватий подих розімлілого верболозу аж з дніпровського берега (І. Волошин);
Говорила [Зоня] до своїх уявних слухачів (Ірина Вільде);
Оксен, не відкриваючи очей, тріпає головою і, стискуючи руку в кулак, п'яно варзюкає [верзе]: – Р-риссю... Ма-арш!.. – І починає шукати правою ногою уявне стремено (Григорій Тютюнник);
Голді здавалося, наче вона кудись пливе й пливе, погойдуючись на м'яких і теплих хвилях. Цей уявний одноманітний рух заколисував її мозок (Д. Ткач);
// у знач. ім. уя́вне, ного, с. Те, що створене уявою, в уяві.
Зрештою, між уявним і дійсним завжди існуватиме якась невідповідність! (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)