уїздити

УЇ́ЗДИТИ (В'Ї́ЗДИТИ), уї́жджу, уї́здиш, док., що.

Багато, довго їздячи, укочувати, робити рівним, твердим (дорогу, шлях і т. ін.); уторувати.

Дорогу ще не в'їздили, і дідові довелося брести по коліна в заметах (О. Донченко);

Дорогу таку накотили, так уїздили, що тверда, як лоб (Ю. Збанацький).

УЇЗДИ́ТИ див. в'їжджа́ти¹.

Значення в інших словниках

1. уїздити — уї́здити дієслово доконаного виду уїзди́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. уїздити — I у`їздити(в'їздити), уїжджу, уїздиш, док., перех. Багато, довго їздячи, укочувати, робити рівним, твердим (дорогу, шлях і т. ін.); уторувати. II уїзд`итидив. в'їжджати I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. уїздити — В'ЇЖДЖА́ТИ (УЇЖДЖА́ТИ) (їдучи, потрапляти в межі, всередину чогось), В'ЇЗДИ́ТИ (УЇЗДИ́ТИ), ЗАЇЖДЖА́ТИ, ЗАЇЗДИ́ТИ, ВКО́ЧУВАТИ (УКО́ЧУВАТИ) розм., ВКО́ЧУВАТИСЯ (УКО́ЧУВАТИСЯ) розм.; ВЛІТА́ТИ, ВСКА́КУВАТИ (УСКА́КУВАТИ) (швидко). — Док.  Словник синонімів української мови
4. уїздити — УЇ́ЗДИТИ (В’Ї́ЗДИТИ), уї́жджу, уї́здиш, док., перех. Багато, довго їздячи, укочувати, робити рівним, твердим (дорогу, шлях і т. ін.); уторувати. Дорогу ще не в’їздили, і дідові довелося брести по коліна в заметах (Донч.  Словник української мови в 11 томах
5. уїздити — Уїздити, -джу, -диш сов. в. уїхати, уїду, -деш, гл. Въѣзжать, въѣхать. У столицю в'їздив Колумб, мов царь який. Ком. Р. І. 54.  Словник української мови Грінченка