фактура
ФАКТУ́РА, и, ж.
1. Особливості побудови та оздоблення поверхні якого-небудь предмета.
Фактура стін і загальний колорит будівель карпатських гірських районів визначалися широким застосуванням ґонту і скіпи (з наук. літ.).
2. спец. Своєрідність художньої техніки у творах мистецтва;
// В образотворчому мистецтві – характер поверхні мистецького твору, його обробка; один із засобів художньої виразності (напр., характер мазка в малярстві тощо).
Побачив [Мажарин] на стіні портрет Нелі і забув про миші. – Чудовий портрет... Що за приємна, м'яка фактура... Але оригінал ще кращий... (Ірина Вільде);
Його [А. Насєдкіна] принцип роботи з натури мав ту перевагу, що фактура зображеного ним відчувається зримо й переконливо: ми відчуваємо теплоту тіла і грубість шинелі, опуклість скрипучого колеса і холодну сталь гвинтівки (з наук. літ.);
// В архітектурі – декоративні властивості поверхні будівельних матеріалів, що використовуються як засіб художнього оздоблення будівель і споруд.
Якщо паркан не тинькують, значну роль в його рішенні відіграють колір і фактура каменю, а також характер кладки (з наук.-попул. літ.);
// У музиці – сукупність засобів музичного викладу, що становлять технічний бік твору.
Краще, якщо приспів написано в іншому розмірі, ніж пісня, це збагачує ритмічну і музикальну фактуру пісні (з наук. літ.);
Співучість, мелодизація і поліфонічна наснаженість оркестрової фактури [Другої симфонії П. І. Чайковського] також значною мірою залежать від характеру народної пісенності (з наук. літ.).
3. перен., розм. Зовнішній вигляд кого-, чого-небудь.
За окупації діда Андрія не раз тягали до гебітскомісара в район з наміром використати на якійсь посаді. З такою фактурою кращого старости й шукати не треба. Не погодився. (М. Циба).
4. екон. Рахунок за проданий товар із зазначенням його кількості та вартості.
Поштучні й тарні вантажі приймаються за супроводжуючими документами (накладними, рахунками або фактурами) (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)