фалда
ФА́ЛДА, и, ж.
1. Трубкоподібна складка на одязі, портьєрах і т. ін.
Марія обтягувала на собі спідницю, поправляла рясні фалди (І. Нечуй-Левицький);
Настя примірювала червону, як жар, матерію і бгала її в дрібненькі фалди (М. Коцюбинський);
За солдатською звичкою оправив [Іванов] гімнастерку, обсмикнув її фалди під пояс ззаду (Ю. Смолич);
Здивувався [Яремченко], побачивши у фалдах портьєри голову з роговими окулярами на носі (Д. Бедзик).
2. Боковий або нижній край чоловічого одягу з розрізом; пола.
Від шинелі хлястик відірвався і ззаду фалди бовталися (С. Чорнобривець);
На ньому зелений чиновницький мундир з довгими фалдами (О. Полторацький);
Біжу, скільки духу, шпичаки колють у ноги, я падаю, але встаю й ще прудкіше біжу. А батюшка, піднявши фалди, шпарить навздогін (О. Ковінька).
3. геол., рідко. Складка на місцевості, у надрах землі тощо.
Зелене оксамитове убрання побгалось, позападало в узькі глибокі яри, піднялося на горби, вкрило їх кругом, бгаючись сотнями вередливих, незвичайно гарних складочок, фалдів, западин (І. Нечуй-левицький);
Було цікаво, наприклад, знати, що територія басейну колись була вкрита фалдами – кроквоподібними згинами на земній поверхні, залишками великих гір (О. Гуреїв);
– Вона [руда] тягнеться в надрах підземними смугами, часом перериваючись або розходячись хвилястими фалдами вниз чи вгору (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)