фарбувати
ФАРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що.
1. Покривати чи просочувати щось фарбою або речовиною, що містить фарбу.
[Прісцілла:] А се прийшла зо мною .. дівчина, що в нас нитки фарбує (Леся Українка);
Поставила [Ага] дзеркало на чемодан і почала пудритись, фарбувати губи (О. Корнійчук);
Металеві вироби фарбують нітролаками двічі (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Хороша осінь золота надходить спроквола. В червоні й жовті кольори вона фарбує лист (Н. Забіла).
2. Забарвлювати собою (про рідину певного кольору).
Там, де відривався хвостик, з'являлася червона кисло-солодка краплинка вишневого соку, фарбувала кінчики пальців (А. Шиян);
* Образно. По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку... за ним несе вода другий, порожній [човен], хлюпає в його білі боки й фарбує їх в червоний колір... Тихо в повітрі... (М. Коцюбинський);
// Робити червоним, надавати червонястого відтінку чому-небудь (про сонячні промені, вогонь і т. ін.).
Сонце сідало за горизонтом, фарбуючи води моря в такий .. колір, що навіть золото перед ним поблякло б (Д. Ткач);
Червоні язики полум'я лизали вустя печі, огонь фарбував на че́рвоно повні сестрині руки (П. Загребельний).
3. розм. Бруднити фарбою (про фарбовані речі).
Тканина фарбує.
(1) Фарбува́ти в (на) ко́лір який, кого – фарбою надавати кому-, чому-небудь певного кольору.
Кобила під ним аж горіла золотою мастю, де він її ховав, отаку красуню, від людського ока? Я його запитав про це, а він одповів, що фарбує на захисний колір (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)