фокусник
ФО́КУСНИК, а, ч.
1. Той, хто показує фокуси; артист, який демонструє фокуси (див. фо́кус² 1).
Акробати з баяністом закінчували свій номер, їх мав змінити жонглер-фокусник (Л. Дмитерко);
Скоморохи, музиканти, танцюристи, акробати і фокусники були дуже характерним явищем давньоруського життя (з наук. літ.);
* У порівн. Долгін жонглював словами, як фокусник у цирку тарілками (Н. Рибак).
2. перен., розм. Той, хто вдається до незвичайних дій, вивертів, хитрощів.
– Сюди [сторожувати громадське зерно] треба чоловіка такого, щоб у нього ні крихти не прилипало до пальців, щоб без фокусів. А фокусників у нас чимало, так треба подумати! (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)