фонема

ФОНЕ́МА, и, ж., лінгв.

Найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм.

У протилежність конкретному мовному звукові, фонема – це не фізичне явище, а наукове узагальнення, поняття про звук у його функції в системі мови (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. фонема — фоне́ма іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. фонема — [фонема] -мие, д. і м. -м'і  Орфоепічний словник української мови
3. фонема — Мовозвук  Словник чужослів Павло Штепа
4. фонема — -и, ж., лінгв. Найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. фонема — фоне́ма (від грец. φώνημα – голос, звук, слово) найменша звукова одиниця мови, яка служить для творення й розрізнення слів та їхніх форм.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. фонема — Найменша одиниця звукової системи мови, яка служить для розпізнавання та розрізняння значущих частин — морфем, у склад яких вона входить як мінімальний сегментний компонент, а через них — для розпізнавання та розрізняння слів.  Універсальний словник-енциклопедія
7. фонема — Фоне́ма, -ми; -не́ми, -не́м  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. фонема — ФОНЕ́МА, и, ж., лінгв. Найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм. У протилежність конкретному мовному звукові, фонема — це не фізичне явище, а наукове узагальнення...  Словник української мови в 11 томах