халупчина
ХАЛУПЧИ́НА, и, ж., розм.
Те саме, що халу́па.
Вона підмазувала чорні, задимлені стіни халупчини, що нагадували дику печеру, мела долівку, стирала пил (М. Коцюбинський);
У вибалку, обіч дороги, до земляної стінки, як гриб до пенька, приліпилася древня халупчина (Ф. Бурлака);
І зирила халупчина віконцями двома, червоними од вранішного сонця, на луги сиволозькі, на повноводдя прибутне (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)