хапнути
ХАПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що.
Однокр. до хапа́ти¹.
Мартин вислизнув з кімнати, мов із парні. Хапнув з лавки у кухні капелюх і вийшов надвір чимскоріш... (П. Козланюк);
Він невтомно кидав та й кидав свою блешню, бо знав секрет – може не клюнути цілий день, а під самий кінець, десь у сутінках, раптом хапне, і тоді лови мить (М. Чабанівський);
Дівча зиркнуло на юнака, рвучко повернулося до матері і хапнуло з рук срібняки (Олесь Досвітній);
Він хапнув повітря й присилував себе втриматися на ногах (Ю. Смолич);
[Кукса:] Ану, навідаюсь до свого кладу, чи не хапнув його Антон?.. (М. Кропивницький);
Онук хапнув з літератури Жирнющу двійку. Дід скипів (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)