хвалебний
ХВАЛЕ́БНИЙ, а, е.
1. Сповнений похвал.
Тим неситим очам, Земним богам-царям, І плуги, й кораблі, І всі добра землі, І хвалебні псалми Тим дрібненьким богам (Т. Шевченко);
Панич читав, читав і читав святу книжку. З покаянних канонів він перейшов до хвалебних акафістів (А. Кримський);
Це була відповідь тим віршоробам, які загрузли в шкільній схоластиці і хвалебні оди тиранам видають за поезію (П. Колесник).
2. Який виражає похвалу, схвалення.
– Його рецензії на мою гру, хоч були завжди “хвалебні”, але хай Бог простить йому їх стиль (Леся Українка);
Перший голос здивовано сказав: – Так оце він і є? Антін Шаблій? Молодчина! – .. Шаблій не чув під собою землі. Це були його найкращі хвилини – ніби ненароком підслуховувати такі хвалебні розмови (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)