хвилинний
ХВИЛИ́ННИЙ, а, е.
Прикм. до хвили́на.
1550 року появляється хвилинна, а 1760 – секундна стрілка (з наук. літ.);
// Який триває: хвилину, близько хвили́ни.
– Так ось що, хлопці, – після хвилинного роздуму сказав Грицько. – Ідіть собі та й не оглядайтесь. І не хваліться нікому (А. Головко);
Хвилинна репетиція пройшла добре (Л. Смілянський);
// перен. Короткочасний, скороминущий.
Зовсім зненацька захопило сьогодні Тоню нове оце почуття, гаряче сколихнуло душу. Ні, це не назвеш грою в кохання, ще одним хвилинним захопленням (О. Гончар);
Він провів поглядом постать жінки, ще раз згадав її тяжку для панського серця мову, і тільки тепер починає розуміти, що в ній спалахнув не хвилинний гнів, а залягли віки селянського досвіду (М. Стельмах);
// у знач. ім. хвили́нне, ного, с. Те, що швидко минає, не лишаючи сліду; короткочасне, скороминуще.
– Признаюся, Бейбі, – кажу я, – що не пізнаю вас. Ви страшенно змінилися. А може, це тільки хвилинне! (Мирослав Ірчан);
У щоденному мерехтінні фактів і вражень поет повинен відрізнити тимчасове, хвилинне від справді важливого у житті країни, народу, покоління, людства... (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)