хворостина
ХВОРОСТИ́НА, и, ж.
Довга тонка зрубана або зламана гнучка гілка; лозина.
Коло причілка стояла та хворостина, котрою Карпо з Лавріном міряв город (І. Нечуй-Левицький);
Чіпка вступив у двір.., собака кинулась на його з-під загороди. Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину (Панас Мирний);
За гусями вийшов з хворостиною в руках пастух, високий, дзюбатий та бородатий (М. Коцюбинський);
А хіба ж не сміялись люде [люди], як Мартин до пана за сторожа найнявся, та було як покине той пан на зиму на Мартина все своє хазяйство – і дім, і сад, а Мартин з того саду і хворостини не спалить – усе кізяком отоплявся?! (Грицько Григоренко);
От уже клунок і хворостина від собак лежать на санчатах (М. Стельмах);
* У порівн. Василь Плющ – тонкий, як замашна хворостина, хлопець з хижувато загнутим носом на довгастому лиці – неохоче звівся із свого місця (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)