хворіти
ХВОРІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. на що, чим і без дод. Бути хворим, мати якусь хворобу.
– Чи живі, чи здорові, – пише, – діти мої любії і ти, жінко кохана? А я, то все хворію (Марко Вовчок);
У мене теж старший син сії осені хворів бісовою трясцею (Панас Мирний);
Ледве дійшла я додому. Лягла і довго хворіла (Г. Хоткевич);
– Я довго плавав у північних морях. Там люди хворіють на снігову сліпоту (З. Тулуб);
Щось із печінкою в неї, здавна хворіє, сьогодні мала приступ (Є. Гуцало);
Ой щоб тому да три літа хворіти, хто побрав зозульчині діти (П. Чубинський).
2. за кого – що, чим, перен., розм. Глибоко пройматися болем, хвилюватися за когось, щось, уболівати за ким-, чим-небудь.
Я люблю тебе так через те, Що гидуєш ти словом мертвячим [мертвим], Що в тобі самостійність росте, Що вселюдським хворієш ти плачем (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)