хижацький
ХИЖА́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до хижа́к 1.
Не одна вівця гине від гострих хижацьких зубів. Але пастух відповідає за все (О. Донченко);
// Належний хижакові.
Знав Одінцов тропу хижацьку, І птаха лет між верховіть, І мить, коли іде зненацька Кошлатим привидом ведмідь (Л. Дмитерко);
// Власт. хижакові; такий, як у хижака.
[Кассандра:] Не знаю я нічого, тільки бачу кривий гієни погляд, тільки чую проникливий хижацький голос... (Леся Українка);
// Який виражає хижацтво (у 1–3 знач.).
З великою викривальною силою Мирний вивів у своїх творах представників української буржуазії, показав її справжнє хижацьке обличчя (з наук. літ.);
Не жаль, а якась звірина радість відбилася у фашиста в очах. Сите, аж обвисле з перепою обличчя розпливлося в хижацькій посмішці (Іван Ле).
2. перен. Який ведеться заради власної наживи, жорстоко експлуатуючи кого-небудь.
Хижацька експлуатація з боку феодалів і постійні війни розоряли трудяще населення (з навч. літ.);
[Олізар:] Гляньте: вже в потухлих очах під'яремних людей загорається гордий огонь волі, і край вашому хижацькому царству – недалеко! (С. Васильченко);
Знаючи хижацький звичай татар, козаки пильно стерегли степ (З. Тулуб).
3. перен. Який заради користі ведеться таким способом, що призводить до збіднення або знищення природних багатств, спотворення природи.
Через хижацький промисел у північних морях майже повністю зникли гренландські кити, а деякі, багаті раніше на рибу райони перетворилися на мертву водну пустелю (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)