хліб-сіль
ХЛІБ-СІ́ЛЬ, хлі́ба-со́лі, ч. і ж., розм.
1. Харчі, їжа.
Для кумів я вже не пожалію хліба-солі (І. Нечуй-Левицький);
– Я, бувши б тобою, сидів би лучче дома та їв би хліб-сіль з упокоєм, аніж мені битись на старість по далеких дорогах та сваритись із міщанами (П. Куліш);
Бери тютюн і вірші для їзди, Хліб-сіль, тарань прив'ялено-солону .. І гайда в путь, бо літо в переджнивку На плесо вод веде погожі дні (А. Малишко);
* У порівн. В труді, в степу на кукурудзі Потрібен вірш, немов хліб-сіль, Щоб він аж гнувся у напрузі, Немов рясний зелений хміль (А. Малишко).
2. Паляниця хліба й сіль, які за старовинним українським звичаєм підносять на знак великої поваги до того, кого зустрічають, під час урочистих церемоній.
Не слухає Ївга дочки, присилувала. Повінчали, одбули весілля, випроводили молодих до господи. Стріла Наталю стара хлібом-сіллю (Марко Вовчок);
– Ой, а що в нашому селі робилося!.. Люди бігли назустріч воїнам-визволителям з хлібом-сіллю (Є. Кравченко);
Минула зима, а весілля ще не справляли, хоч Сорохан сватів прийняв хлібом-сіллю і ми з Марією були вже заручені (І. Муратов).
Словник української мови (СУМ-20)