хмаритися
ХМА́РИТИСЯ, рюся, ришся, недок.
1. тільки 3 ос. Ставати хмарним покриватися хмарами (про небо, погоду, день тощо).
Доки сонечко буде хмариться́ (П. Грабовський);
Куриться, хмариться – дощ буде (Б. Грінченко);
Хмаривсь день якусь хвилину – потім знову заяснів (П. Тичина);
Небо хмариться прозоре (Л. Первомайський);
// безос.
Ой хмариться , туманиться став дощ накрапати (Сл. Б. Грінченка);
Надворі хмариться чи на дощ, чи на вітер (С. Васильченко);
– Пам'ятаєш той день?.. Тоді то хмарилось, то ясніло (М. Стельмах);
– Поїхали, Левку, чи що́ А то вже вечоріє і хмариться дуже (В. Кучер).
2. тільки 3 ос., перен. Затьмарюватися, затемнюватися чим-небудь.
Та раптом – хмара, і погас під нею Твого чуття промінчик золотий. Небесне сонце хмариться в зеніті, Чому ж земні не можуть захмарніти? (Д. Паламарчук, пер. з тв. В. Шекспіра).
3. перен. Ставати сумним, похмурим, зажуреним; засмучуватися.
Шуткують, а у мене в душі хмариться (Сл. Б. Грінченка);
// Набувати сумного, похмурого виразу.
І зараз згадає [Стьопа] оце колишні свої невдачі – чоло хмарилося (А. Головко);
Ось обличчя діда хмариться – це біля хвіртки зупиняється Іван Січкар (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)