хмільний
ХМІЛЬНИ́Й, а́, е́.
1. Який сп'янів від уживання алкогольних напоїв; п'яний, нетверезий.
Приїхав чоловік звідти [з села] хмільним .. від розведеного спирту (М. Стельмах);
– Спробуйте все-таки підпоїти Танюшкіна, відкрийтесь, що ви соціаліст, може, він хмільний і пробовкнеться... (Ф. Бурлака);
// Власт. п'яній, нетверезій людині.
Голова Степанова була ще хмільною (В. Бабляк);
У хмільних очах двояться людські обличчя, але він чує голос дружини (А. Шиян);
// Такий, у якому беруть участь п'яні, нетверезі люди.
За якийсь хмільний бешкет був списаний [Леонід] з корабля (О. Гончар);
І лише Марія не хотіла, не могла вибачити хмільні веселощі товаришів своїх (В. Дрозд).
2. Який викликає стан сп'яніння, п'янить (про напій).
Хмільна вода до добра не доведе (прислів'я);
На срібній таці в неї були золоті келехи з медом хмільним (О. Ільченко);
Біля кожного двору на чисто вимитих лавицях стояли відра з холодною водою та хмільною брагою (О. Гончар);
– Прозору шклянку вщерть налито Вином, червоним і хмільним! (М. Рильський);
// у знач. ім. хмільне́, но́го, с. П'янкий напій.
– Жвавіш повертайся, п'яна пико! – підгонив він, хоча підручний сном-духом не знав хмільного (О. Гончар);
Вздовж довгого столу, тут і там, сиділи ті з гостей, котрі або ще не хотіли спати, або не могли зрушити з місця, перебравши хмільного (В. Гжицький);
// перен. Який викликає стан, подібний до сп'яніння.
Вдихаючи хмільний солод прогрітої клуні, Докія туго і обережно вкладала снопи, мов сповитих дітей (М. Стельмах);
Ще лише початок квітня, а природа вже мовби поспішає розкритися людям своїми щедротами, хмільною красою справжньої повної весни (О. Гончар);
Артьомов .. ліг на груди й обличчям уткнувся в суху траву, жадібно вдихаючи хмільний запах (С. Чорнобривець).
3. перен. Який перебуває в стані нервового піднесення, напруження, збудження, самозабуття.
– А, ти вже тут! Що ж – не вдалось утекти? – вищирився до нього з невимовною злістю хмільний од перемоги Матюха (А. Головко);
Ледь-ледь хмільний від музики й думок, Ти вибігаєш з крісел, ти виходиш В негожу ніч (М. Бажан);
Іван Переверза дома не всидів .. Він ходив по руднику, трохи хмільний від успіху і поздоровлень (Д. Ткач);
Я збирав то яблука, то сливи, Не лічив своїх веселих діб. По садах блукав хмільний, щасливий (П. Воронько);
// Власт. тому, хто перебуває в такому стані.
Генерал, видно, був чимось не зовсім задоволений. Його мовби не торкалася та загальна радість, той піднесений, майже хмільний настрій, що панував зараз у військах (О. Гончар);
// Який не контролюється свідомістю, розумом і свідчить про стан піднесення, збудження, самозабуття.
Матюха сатанів. Скривавлене обличчя хлопцеве і з очей страх будили в ньому гостре чуття звірячої люті й хмільної насолоди (А. Головко);
Він сидить, і в горлі у нього закипає і піниться хмільна і терпка лють (В. Собко);
Ганну раптом пройняло якесь неясне, хмільне і тривожне збентеження. Щось зовсім незрозуміле творилося в її душі (В. Козаченко);
І мовила Уляна, уперше зирячи в очі пана Журавського, хмільні від хоті: “А ким же я буду, пане, для вас – челядкою, чи полюбовницею?” (В. Дрозд).
4. Стос. до хмелю (у 1, 3 знач.).
Він обняв її [тополю], приголубився гарячою головою до стовбура, від якого віяло морозяним духом і далеким, ледь вловимим запахом хмільної запари (Григорій Тютюнник);
Як ненавидів він отой знахабнілий, в хмільному чаду гурт чужинців [фашистів]! (Ю. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)