холодно
ХО́ЛОДНО.
1. Присл. до холо́дний 1–3, 9, 10.
Небо сяло і висіло непорушно і мовчки, зорі блищали холодно (Б. Грінченко);
Темрява, загальний тривожний настрій надавали голосові його незвичної суворості, а шкірянка, що холодно поблискувала на ньому, робила його якимось неприступним (О. Гончар);
[Олеся:] З яким ти палом це говориш! [Влас:] Я холодно не вмію (М. Кропивницький);
В чужих домах вона бувала рідко, та й всюди обходились з нею дуже холодно (І. Франко);
Вона на секунду підвела вії, холодно блиснувши очима (Я. Галан).
2. у знач. пред. Про низьку температуру повітря, наявність холоду.
В горах вже холодно, навіть сніг почав було перепадати на високих полонинах (Леся Українка);
Надворі тихо, холодно; мороз скаженів (Панас Мирний);
В землянці було холодно. Давно загасла залізна грубка (З. Тулуб).
3. у знач. пред., кому. Про відчуття ким-небудь холоду.
Василько заблудивсь. Йому було холодно й страшно (М. Коцюбинський);
Холодний вітер вривався в побиті шибки й навпростець віяв у розчинені двері .. Мотрі зробилось холодно (Панас Мирний);
Василина почула той шум, почула, що їй холодно.., й опам'яталась (І. Нечуй-Левицький);
// перен. Про відчуття внутрішнього холоду (від переживання, страху і т. ін.).
– Мати господня! заступи і сохрани! – важко зітхаючи, шепче вона, а в душі – так холодно та страшно (Панас Мирний);
// перен. Про відчуття відірваності від усього, самотності.
Коли настала перерва, – якось холодно, непривітно стало їй в ясній хаті серед гучного товариства (Леся Українка);
Сумно і холодно стало їй жити без матері (З. Тулуб).
◇ Ні га́ряче ні зи́мно (ні хо́лодно) див. га́ряче́;
(1) Ні хо́лодно ні жа́рко кому – кому-небудь байдуже; хтось не звертає уваги на щось.
[Середа:] Я стою за Івана – проти Яроша. [Журавель:] Але Івану від цього ні холодно ні жарко (І. Микитенко);
Може, чули, мене прозвали Гайяватою. Але мені від того ні холодно ні жарко (Ю. Збанацький);
– Ти ж знаєш мій характер! – А мені від нього ні холодно ні жарко (П. Рєзніков).
Словник української мови (СУМ-20)