холодно

ХО́ЛОДНО.

1. Присл. до холо́дний 1–3, 9, 10.

Небо сяло і висіло непорушно і мовчки, зорі блищали холодно (Б. Грінченко);

Темрява, загальний тривожний настрій надавали голосові його незвичної суворості, а шкірянка, що холодно поблискувала на ньому, робила його якимось неприступним (О. Гончар);

[Олеся:] З яким ти палом це говориш! [Влас:] Я холодно не вмію (М. Кропивницький);

В чужих домах вона бувала рідко, та й всюди обходились з нею дуже холодно (І. Франко);

Вона на секунду підвела вії, холодно блиснувши очима (Я. Галан).

2. у знач. пред. Про низьку температуру повітря, наявність холоду.

В горах вже холодно, навіть сніг почав було перепадати на високих полонинах (Леся Українка);

Надворі тихо, холодно; мороз скаженів (Панас Мирний);

В землянці було холодно. Давно загасла залізна грубка (З. Тулуб).

3. у знач. пред., кому. Про відчуття ким-небудь холоду.

Василько заблудивсь. Йому було холодно й страшно (М. Коцюбинський);

Холодний вітер вривався в побиті шибки й навпростець віяв у розчинені двері .. Мотрі зробилось холодно (Панас Мирний);

Василина почула той шум, почула, що їй холодно.., й опам'яталась (І. Нечуй-Левицький);

// перен. Про відчуття внутрішнього холоду (від переживання, страху і т. ін.).

– Мати господня! заступи і сохрани! – важко зітхаючи, шепче вона, а в душі – так холодно та страшно (Панас Мирний);

// перен. Про відчуття відірваності від усього, самотності.

Коли настала перерва, – якось холодно, непривітно стало їй в ясній хаті серед гучного товариства (Леся Українка);

Сумно і холодно стало їй жити без матері (З. Тулуб).

◇ Ні га́ряче ні зи́мно (ні хо́лодно) див. га́ряче́;

(1) Ні хо́лодно ні жа́рко кому – кому-небудь байдуже; хтось не звертає уваги на щось.

[Середа:] Я стою за Івана – проти Яроша. [Журавель:] Але Івану від цього ні холодно ні жарко (І. Микитенко);

Може, чули, мене прозвали Гайяватою. Але мені від того ні холодно ні жарко (Ю. Збанацький);

– Ти ж знаєш мій характер! – А мені від нього ні холодно ні жарко (П. Рєзніков).