холоп
ХОЛО́П, а, ч.
1. У Давній Русі – підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше – двірський слуга, кріпак.
За своїм складом челядь була дуже різноманітна: до неї входили і холопи (раби), і закабалені (за борги) смерди, і люди, які шукали заступництва і служби у феодала (з навч. літ.);
За військом товпилися городяни, смерди, закупи, ізгої, холопи. Всі сьогодні прийшли сюди (А. Хижняк);
У Києві на Подолі Братерськая наша воля Без холопа і без пана Сама собі у жупані Розвернулася весела (Т. Шевченко);
// Людина, яка принижено покоряється кому-небудь цареві, панові і т. ін; раб.
Прикро вразило мене оголошення хлопської “Бібліотеки”. Доки ми ще будемо інших, а то й самих себе, лаяти холопами́? (Леся Українка).
2. перен. Той, хто виконує чужу волю, плазує перед ким-, чим-небудь.
Налитий помстою погляд Килигея з-під кущуватих брів спрямований у бік порту .. Не може він думати спокійно про тих, що зараз хазяйнують отам, в його рідному порту. Віслюки! Холопи капіталу! (О. Гончар).
(1) Рукода́йний холо́п – кріпак, який перебуває у договірних відносинах з поміщиком.
Князь Ружинський на нього, як на холопа рукодайного, покрикує (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)