хропнути
ХРОПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.
Однокр. до хропі́ти, хропти́.
Став розказувати [Хома].., як танцював і як Юдун йому розказував, що які порядки є у пеклі... та як розказав усе, протягсь, хропнув тричі та тут при людях і вмер... (Г. Квітка-Основ'яненко);
Яків заворушився, хропнув на всю хату – і знову тихе харчання і важкий сон (Панас Мирний);
Чув [Баржак], як підозріло гупнуло раптом, затріщала акація, хропнув чийсь кінь, шугонувши убік через канаву (О. Гончар).
ХРО́ПНУТИ, ну, неш, док., що, діал.
Однокр. до хро́пати; хряпнути.
Як глянув [Олексій] на свій портрет, здоймів [здійняв] його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш);
Не вгадала, як і хропнула вона миску (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)