хропіння
ХРОПІ́ННЯ, я, с.
Дія за знач. хропі́ти, хропти́ і звуки, утворювані цією дією.
Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя, а з-під білих ряден почулося сонне сопіння та хропіння (М. Коцюбинський);
Химка давно вже спала, хропучи у своїй хатині. Хоча було ще тільки десять годин, але те хропіння таке враження робило, мовби вже було дуже пізно (Б. Грінченко);
Мов крізь сон, він чув дике верещання Гюлле, плескіт води, гупання, коняче жахливе хропіння і крик людини... (Олесь Досвітній);
Близнята рвонули до себе рожни, вихопили їх, підняли на Матвія, а він навіть арапника не підняв, щоб оборонитися, тільки приклав долоні до рота – і з-під них сумовито-моторошно затужило вовче виття. Булані від несподіванки з хропінням звелися на диби (М. Стельмах);
Всюди смертельне хропіння, крик, рев роздирали небеса (Н. Кобринська);
– Ой, рятуйте, рятуйте!.. – Невістка кинулась мерщій до людей, а тим часом Кононишин голос робився все тихшим і перейшов у хропіння (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)