хурделиця
ХУРДЕ́ЛИЦЯ, і, ж., розм.
Те саме, що хуртови́на 1.
– А воно ж мете надворі. Скільки живу на світі, такої хурделиці не бачив (А. Шиян);
Хурделиця виє, січе обличчя, обкручується навколо старої холодними завоями (Л. Смілянський);
– Хто там? – Степане Васильовичу, це я, – дивуючись, Мар'ян пізнає голос учителя. – Заблудився у хурделиці. Таке ж несусвітне віє кругом... (М. Стельмах);
* У порівн. Неначе хурделиця, б'ються Чайки над гирлом Дунаю (М. Нагнибіда);
// чого, перен. Те саме, що ви́хор¹ 2.
Наступні кілька днів Омелькових пройшли в хурделиці подій, думок і почуттів (О. Ільченко);
В небі товклися хмари. Ось із ущелини пробилося сонце, і дід яскраво спалахнув у хурделиці світла та променів (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)