цебро
ЦЕБРО́, а́, с.
Те саме, що це́бе́р.
Уляна, як прийшла із школи, стала поратись по хазяйству. Спочатку вона понесла в сарайчик цебро з водою (О. Донченко);
Двоє [робітників] пронесли на залізнім коромислі тяжке цебро і зникли (І. Микитенко);
– Сказано – осінь: ложка води, а цебро грязі! – почувся чоловічий голос (Л. Юхвід);
Дорошеві видно було у вікно, як Павло пройшов із порожніми відрами до колодязя, вчепився руками за журавель, погнав його вниз, потім легко вихопив із цементових кругів обкуте залізними обручами дерев'яне цебро (Григорій Тютюнник);
Розмитий вздовж і впоперек, немов облитий цебрами помиїв, забутий Богом Баальбек – такий був у двадцятим році Київ (М. Зеров);
Неподалік Горпищенкової кошари, на сув'язі звивистих степових доріг, стоїть чабанський колодязь; здалеку червоніє на ньому цебро дивної конічної форми (О. Гончар);
* Образно. Над Багвою гойдалося цебро весняного сонця (Г. Епік);
Щодень все глибше сонячне цебро В заобрійний колодязь опускалось (І. Вирган);
Під копитом тріщали ребра, впинались очі в образи, – а ти [молода вершниця] розплескувала цебра передсвітанноїи грози (М. Драй-Хмара).
Словник української мови (СУМ-20)