цебто
ЦЕ́БТО¹, спол. пояснювальний.
Уживається перед реченнями або членами речень, що доповнюють чи розкривають уже висловлену думку; себто, тобто, інакше кажучи, іншими словами.
[Горпина: ] Котрий любий, той не свата, а од нелюбих не вспієш зачиняти хату. [Приблуда:] Цебто і мені навдогад буряків? (М. Кропивницький);
Опріч Горького .. є тут ще інші російські літератори – Бунін (академік, цебто член академії) дуже гарний поет і белетрист, та інші (М. Коцюбинський);
– Ішли ми з Веллінгтона на Новій Зеландії – до Ріо, цебто – з Великого до Атлантичного океану (Ю. Яновський).
ЦЕ́БТО², част. підсил., розм.
Уживається для підсумовування узагальнення висловленої думки; отже, таким чином.
– Так цебто я брешу? – тут Вовк йому гукнув (Л. Глібов);
– А що ж? Цебто попустити, щоб чорт батька зна що моєю рідною матір'ю верховодило? Ні..! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)