цербер
ЦЕ́РБЕР, а, ч.
1. У старогрецькій міфології – триголовий злий пес з хвостом і гривою з гадюк, який охороняє вхід у підземне царство.
Ввесь, до найдальших осель, заслухавсь [Орфея] здивований Тартар .. Цербер не смів роззявляти потрійної пащі своєї (М. Зеров);
Він [Геракл] допоміг Тесеєві звільнитися від полону кам'яного він здолав сторожа підземного царства Цербера і повернувся назад, до сонця (О. Бердник).
2. перен. Лютий і пильний охоронець.
Цідило, невтомний цербер цього місця [зали суду], позачиняв вікна (І. Франко);
– А коменданта я таки закидав гранатами в хаті, так і не вийшов глянути на своїх церберів... (М. Шеремет);
Що може він, цей тупомордий цербер, знать про народ, що був колись великий, славний, гордий, народ-орел, орел з душею солов'я (Валерій Шевчук);
* У порівн. В чім діло? – тихим, стомленим голосом невсипущого працівника звернувся він [письмоводитель] до десяцьких, що церберами, хитро осміхаючись, стояли коло порогу [порога] (С. Васильченко).
3. розм. Дуже злий собака.
* У порівн. В дверях був дуже галасливий дзвінок, а на фотелю лежала ще гірша галаслива собачка. Ніби Цербер, пильнувала добутого на людській біді добра (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)