цербер
ЦЕ́РБЕР, а, ч.
1. У старогрецькій міфології — триголовий злий пес з хвостом і гривою з гадюк, який охороняє вхід у підземне царство.
Ввесь, до найдальших осель, заслухавсь [Орфея] здивований Тартар.. Цербер не смів роззявляти потрійної пащі своєї (Зеров, Вибр., 1966, 219).
2. перен. Лютий і пильний охоронець.
Цідило, невтомний цербер цього місця [зали суду], позачиняв вікна (Фр., VI, 1951, 267);
— А коменданта я таки закидав гранатами в хаті, так і не вийшов глянути на своїх церберів… (Шер., В партиз. загонах, 1947, 51);
*У порівн. — В чім діло? — тихим, стомленим голосом невсипущого працівника звернувся він [письмоводитель] до десяцьких, що церберами, хитро осміхаючись, стояли коло порогу [порога] (Вас., IV, 1960, 29).
Словник української мови (СУМ-11)