циклон
ЦИКЛО́Н, ч.
1. род. у, метеор. Вихровий рух атмосфери із зменшенням тиску повітря від периферії до центра вихору, який супроводжується великою хмарністю та опадами; протилежне антициклон.
Циклони особливо часто виникають над північною половиною Атлантичного океану (з навч. літ.);
Стара Дорошенчиха, що уважніше за всіх слухала передачі радіо, що тривожніше за всіх синоптиків переживала звістки про пересування циклонів та ураганів, першою почула і про ці океанські випроби (О. Гончар).
2. род. у, розм. Сильна буря, ураган.
Добре, що тебе не застав на морі циклон оцей, а то я й не знаю, що б се було (Леся Українка);
* Образно. Втепляючи очі в циклони пожеж, Напівнепритомний стояв [Залізний] (В. Еллан-Блакитний);
* У порівн. Не зупиняючись, немов циклон, Повз станцію з вугіллям ешелон Прогуркотів – і зник за семафором (Л. Первомайський).
3. род. а, техн. Апарат для очищення повітря (газу) від завислих у ньому твердих частинок (пилу), дія якого ґрунтується на використанні відцентрової сили.
Дим з топок потрапляє до спеціальних металевих циклонів, де внаслідок завихрення осідають частки золи і сажі (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)