цимбали
ЦИМБА́ЛИ, ів., мн.
Старовинний музичний інструмент, що складається з дерев'яного корпусу трапецеїдальної форми і металевих струн, на яких грають, ударяючи молоточками або паличками.
От, як розставили в світлиці всі цимбали, Так на шістнадцять рук метелиці й заграли (П. Гулак-Артемовський);
Як ушкварять музики .. та й гарно ж грали, матері їх лихо: скрипиця так і виспівує, бубни гудуть, гуркотять, цимбали, мов дзвоники, дзвонять (О. Стороженко);
Музики сиділи на дубовій лаві на покуті, під образами. Музика троїста: широкі, схожі на цитру, гуцульські цимбали, скрипка, великий бубон, по-тутешньому – бас (Т. Масенко);
Настроївши цимбали престарі, .. Не тільки козачка чи там “Ой на горі”, А й власне витинав... (М. Рильський);
– Який мудрий знайшовся! На словах, як на цимбалах, а на ділі, як на балалайці... (І. Муратов);
* У порівн. Як цимбали старі, Забриніли мости, – Віадук підніма Ешелон на хребти (Ю. Гойда).
Словник української мови (СУМ-20)