цмокати
ЦМО́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Видавати характерні звуки губами, язиком, виражаючи здивування, захоплення, нерішучість і т. ін.
– Цілий той шабас нипав Йойна, муркотів, цмокав, йойкав, а далі зібрався і рушив до рабіна (І. Франко);
Абібула правив сусідам про чудо .. – Тц... тц – цмокали правовірні та хитали побожно чалмами... (М. Коцюбинський);
– Хлопці, я думаю так, – не міг-таки Ілько заспокоїтись, – .. як зловлю (Николу) та почну мастити оцим пужалком. Бігме, поламаю на ньому. – Товариство аж цмокало та охкало в запалі (П. Козланюк);
Цмокаючи губами й похитуючи головою, П'єнтак навшпиньки обійшов довкола комбайна (С. Журахович);
// Видавати такі звуки, поганяючи коней.
Збоку йде Яким, придержуючись за полудрабок рукою, цмока на гнідка, злегка тримає за віжки (Панас Мирний);
– І не нокай, і не цмокай. Потихеньку їдь! Зрозумів? (Остап Вишня);
// Те саме, що пля́мкати 1.
Запустили [діти] в юшку свої рученята, витягли по гарячій галушці, засичали, захукали й стали жувати, цмокати... (Панас Мирний);
// Видавати, утворювати уривчасті звуки, що нагадують хлюпання.
Здавалося – йди хоч століття, все буде під ногами цмокати крута земля, сіятиме й сіятиме однаковий дощ (О. Гончар);
Апарати біля корів сичали і цмокали на холостому ходу, саме в ту пору, коли дівчата доїли вручну (І. Волошин).
2. кого, що і без прям. дод. Те саме, що цілува́ти.
Балабушиха вхопила Настю долонями за щоки і почала її цмокати (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)