цнота
ЦНО́ТА, и, ж.
1. Доброчесність, чеснота.
Цнота й покора не має місця у панського двора (Номис);
[Калеб:] Ся душа в гріхах ще, може, не зовсім погрузла, ще, може, є в ній хоч єдина цнота (Леся Українка);
Ми вирішили берегти чистоту нашого життя і не блазнити [блазнювати]. Ми гадали, що цнота і моральна чистота – необхідні супутники справжнього служіння мистецтву (з мемуарної літ.).
2. Невинність, непорочність, незайманість.
Немає хижацтва в моїм почутті. Немає в йому і болота, Його не цурались би навіть святі, Сама не цуралась би цнота (Дніпрова Чайка);
Незборима його цнота принаджувала до парубка цю бувалу в бувальцях вісімнадцятилітню молодичку (О. Ільченко);
* Образно. А самі заживем без гризоти, бо відомо й дитині малій, що у Музи цієї цноти вже не більше, ніж у повій (В. Симоненко).
Словник української мови (СУМ-20)