цнотливо
ЦНОТЛИ́ВО.
Присл. до цнотли́вий.
Чудесна суконька! Отут, на грудях, геть-чисто закрито, глухо, до самої шиї, а спина – гола. Привабливо й цнотливо (Ю. Бедзик);
Залізняк обійшов машину. Ця перевірка здалася йому зайвою. Сам цнотливо чесний і вимогливий до себе, він був переконаний у чесності своїх товаришів (В. Собко);
// Те саме, що сором'язли́во.
Перед ним цього пам'ятного дня стояв Швейк, зовсім голий, цнотливо покриваючи свою голизну милицями, на які він спирався (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
Вискочивши на берег і побачивши у ставку голих людей, дівчина від здивування розгубилась і цнотливо опустила очі (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)