цоколь
ЦО́КОЛЬ, ч.
1. род. ю. Нижня частина зовнішньої стіни якої-небудь будови, що безпосередньо лежить на фундаменті і дещо виступає вперед порівняно з частиною, розташованою вище.
Величезні брили цоколю... Перший поверх з вузенькими загратованими віконцями, а над ними – ще два поверхи (З. Тулуб);
// Постамент, підніжжя скульптури, колони і т. ін.
Мармурові леви вдавали, що сплять, їхні очі були заплющені, їхні хвости в'яло звисали з вугластих цоколів (П. Загребельний);
Вони [врата з Кам'янки-Бузької] мають в нижній частині відділені рамкою та заповнені орнаментом поля, на яких поставлені чаші. Колонка стоїть на цоколі (з наук. літ.);
// геол. Обніжжя, підніжжя.
Гранітна оболонка являє собою історично пізніше утворення, аніж базальтові цоколі материків (з наук. літ.);
На підвищеному цоколі вулканічних гір височать окремі лавові конуси, вершини яких піднімаються більше як на 1000 м над рівнем моря (з наук. літ.);
* Образно. Так конструюю вічний образ На сірім цоколі часу, І мудрість протина, як кобра, Гадючим зоренням часу (Є. Маланюк).
2. род. я. Частина електричної лампи, яка служить для закріплення лампи в патроні і забезпечення її контакту з електричним колом.
Для того щоб електрична лампа світилася, її вмикають в електричне коло за допомогою патрона, до якого підводять два проводи. Тому патрон повинен мати з цоколем лампи два місця з'єднання – два контакти (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)