цурка
ЦУ́РКА, и, ж.
1. Короткий обрубок дерева; цурпалок.
Біда біду, як кажуть, кличе: Десь хлопчик недалечко був, На його [Голуба] цуркою шпурнув І в голову якраз ударив дуже... (Л. Глібов);
– Я спалила свій ціпок – ох, ох, – Обдурила діда й бабу – обох. За шматочок дерева – цурку – Маю тепер з пір'ячком курку! (І. Нехода);
// Тріска, скалка.
Працює дятел, аж цурки летять (О. Копиленко);
* У порівн. [Сильвестр:] Як почне [Микита] дрова рубати, – Страшні дуби, мов цурки, розсіка (І. Кочерга);
Синьою смугою спалахувало лезо шаблі, і зрубане пруття цурками розліталося на всі боки (О. Донченко).
2. Невеличка, загострена з одного боку паличка, за допомогою якої в'яжуть снопи, туго скручуючи перевесла.
Солоха, як і раніше, впевнено й швидко в'язала сніп за снопом. Спокійно, без зайвої хапливості, крутила вона перевесла, вправно орудувала цуркою (О. Донченко);
Северко пересів під віз і дивився, як батько, мати, Карпо і Христя, не розгинаючись, мовчки врізались серпами в густу лаву жита, залишаючи по собі туго зв'язані цуркою снопи (А. Іщук);
Ніколи ще не милували вони, Смолярчуки, злодіїв. Ніколи! Він, Кирило, сам, своїми руками, крутив цуркою і ламав руки (Г. Косинка);
* У порівн. А прийде ніч – жаль цуркою скрутить йому серце. Проймає наскрізь душу, одбере силу, одбере міць (Панас Мирний).
3. Маленька паличка, яку в селянському одязі використовують як ґудзик.
Був ще я невеличким. Штанці на мені білі, до цурки (А. Тесленко);
Лишалося тільки цурки попришивати, бо гудзиків не було (Григорій Тютюнник).
4. Кругла, загострена з двох боків дерев'яна паличка для дитячої гри.
Виріжи [виріж] палку-булавку Цурку ганяти за гаєм (М. Гірник);
З кийками в руках вони [школярі ] бігають навколо ямки, в яку треба загнати “свинку” – дерев'яну цурку (О. Донченко);
// Дитяча гра, в якій кийком вибивають шматочок дерева з окресленого на землі кола чи з викопаної для цього ямки.
Павлик, вибравши годину, знов утікав до наймитів, бігав по степу, гуляв там в гилки, в цурки (І. Нечуй-Левицький);
– Стидався би, Тимофію! Як ти до дядька Оксентія кажеш? Що, ти з ним у цурки бавився чи разом свині пас? (Ю. Смолич).
5. Дерев'яний отрубок, загострений з одного боку, кілочок.
◇ (1) До цу́рки:
а) на дрібні, невеликі частини.
Я перескочив через межу і ринувся просто на них [фашистів], вскочив у саму їхню гущу. Одного метнув через себе багнетом. На другому розбив до цурки приклад (Ю. Яновський);
б) повністю все, без залишку.
Вранці дізнаються, кого обідрано “до цурки” (М. Хвильовий);
Через рік папку, в якій було підшито справу Явдохи Гонти, секретар віддав в архів, а ще через рік голодні миші з'їли папку до цурки (О. Донченко);
// остаточно, до кінця.
Адже тим часом втратимо до цурки все і всіх, хто цю освіту здатен забезпечувати (з газ.);
// зі сл. би́ти, ни́щити і под. дощенту.
В голові майнуло – турки! Тут наш предок на коня: З козаками бив до цурки Ворогів, рубав до пня (Д. Білоус);
До цу́ри.
[Оксана:] Добивати треба сучих синів до цури (М. Куліш);
До цу́рочки.
Я, бачся, каганець усе ховав під свитку. Та якось теє... зирк – горить! І, батечку! як обхопило – Усе до цурочки згоріло (Л. Глібов);
[Харитон:] Мабуть, у того, що виливав, геть ховрах хліб вибив? [Кирило:] До цурочки, дощенту!.. (М. Кропивницький);
(2) На цурки́ – на невеликі окремі частини.
В колінах захрумтіло, і здалося, що то стан його такий крихкий і ломиться на цурки (Іван Ле);
Той [Никанор] сидів біля столу у свиті, як прибув, нероздягнений, і здавалося, що його чорна постать от-от роздушить на цурки білий чистий стіл (І. Микитенко);
У цу́ри.
[Конон:] А я свою гармонію чисто рішив, як брязнув нею об землю, так в цури і розлетілась (М. Кропивницький);
(3) Цу́рка наві́ки кому, чому – настане кінець кому-, чому-небудь.
Тихо, з осторогою промовляють [селяни] один до одного: – Ну що? Га? – Та хто ж його знає... Кажуть, що тепер панам цурка навіки (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)