ціба

ЦІБА́, ЦІБЕ́, виг., діал.

Звуки, якими відганяють собак.

А ціба! Окропу на пса! Ціба! (Сл. Б. Грінченка);

Ач прокляті собаки, як звикли до порога. Цібе! (Сл. Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. ціба — Ціба и цібе меж. Восклицаніе, которымъ отгоняютъ собакъ. Херс. А ціба! окропу на пса! ціба! Вх. Зн. 78. Ач прокляті собаки, як звикли до порога. Цібе! Черномор.  Словник української мови Грінченка