цідитися

ЦІДИ́ТИСЯ, иться, недок.

1. Литися тонким струменем.

Вітерець заснув, і гілочки .. ледве-ледве колишуться; тільки й чути, що через греблю на потоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ось залишилося у відрі трохи перестояної води, бери, Олексо, пий! – Чути, як вода з булькотінням цідиться в горлянку (Ірина Вільде);

// Сипатися безперервним тонким струменем.

Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою, розбризкуючись золотистими зернами... (Я. Качура);

Коли ліктем або коліном торкалися до колосків, то додолу з сухим шурхотом цідилося зерно (Є. Гуцало);

* Образно. Перепадає було там, цідиться сяка-така копійчина за копійчиною, капає було потроху (І. Нечуй-Левицький);

// Просочуватися крізь що-небудь (про світло, повітря і т. ін.).

З неба цідиться місячне сяйво (Ю. Мокрієв);

В загратоване вікно цідився ранок синювато-блідою піною (І. Микитенко);

Тепер я відчуваю, як мені хочеться курити. А звідкись ліворуч цідиться лоскотливий запашний димок (Ю. Мушкетик);

Через вікно в камеру цідилась густа сива волога (Ю. Збанацький);

* Образно. Неприємними хвилинами цідиться мовчанка. Її порушує хуркіт вітряного двигуна та гусяче гелготання (Ю. Мушкетик).

2. Пас. до ціди́ти.

Словник української мови (СУМ-20)