цідитися
ЦІДИ́ТИСЯ, иться, недок.
1. Литися тонким струменем.
Вітерець заснув, і гілочки.. ледве-ледве колишуться; тільки й чути, що через греблю на потоках водиця цідиться (Кв.-Осн., II, 1956, 40);
— Ось залишилося у відрі трохи перестояної води, бери, Олексо, пий! — Чути, як вода з булькотінням цідиться в горлянку (Вільде, Сестри.., 1958, 89);
// Сипатися безперервним тонким струменем.
Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою, розбризкуючись золотистими зернами… (Кач., Вибр., 1953, 285);
Коли ліктем або коліном торкалися до колосків, то додолу з сухим шурхотом цідилося зерно (Гуц., З горіха.., 1967, 5);
*Образно. — Перепадає було там, цідиться сяка-така копійчина за копійчиною, капає було потроху (Н.-Лев., І, 1956, 56);
// Просочуватися крізь що-небудь (про світло, повітря і т. ін.).
З неба цідиться місячне сяйво (Мокр., Слід на землі, 1959, 171);
В загратоване вікно цідився ранок синювато-блідою піною (Мик., Повісті.., 1956, 117);
Тепер я відчуваю, як мені хочеться курити. А звідкись ліворуч цідиться лоскотливий запашний димок (Мушк., Серце.., 1962, 265);
Через вікно в камеру цідилась густа сива волога (Збан., Єдина, 1959, 183);
*Образно. Неприємними хвилинами цідиться мовчанка. Її порушує хуркіт вітряного двигуна та гусяче гелготання (Мушк., Серце.., 1962, 112).
2. Пас. до ціди́ти.
Словник української мови (СУМ-11)