цілувальник
ЦІЛУВА́ЛЬНИК, а, ч.
1. іст. Виборна урядова особа в Російській державі XV – початку XVIII ст., яка збирала податки й виконувала ряд судових і поліцейських обов'язків.
2. заст. Шинкар.
Напише [дяк] чолобитну, вигребе з покарлюченої долоні гріш і шасть у шинок. Кине на стіл перед запливлим салом цілувальником, завладає дзбаном браги, залізе на лаву і розкошує... (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)