цілувальник

ЦІЛУВА́ЛЬНИК, а, ч.

1. іст. Виборна урядова особа в Російській державі XV — початку XVIII ст., яка збирала податки й виконувала ряд судових і поліцейських обов’язків.

2. заст. Шинкар.

Напише [дяк] чолобитну, вигребе з покарлюченої долоні гріш і шасть у шинок. Кине на стіл перед запливлим салом цілувальником, завладає дзбаном браги, залізе на лаву і розкошує… (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 273).

Значення в інших словниках

1. цілувальник — цілува́льник іменник чоловічого роду, істота виборна урядова особа в Росії XV – початку XVIII ст., яка збирала податки й виконувала ряд судових і поліцейських обов'язків; шинкар — арх. іст.  Орфографічний словник української мови
2. цілувальник — ЦІЛУВА́ЛЬНИК, а, ч. 1. іст. Виборна урядова особа в Російській державі XV – початку XVIII ст., яка збирала податки й виконувала ряд судових і поліцейських обов'язків. 2. заст. Шинкар.  Словник української мови у 20 томах
3. цілувальник — -а, ч. 1》 іст. Виборна урядова особа в Російській державі 15 – початку 18 ст., яка збирала податки й виконувала ряд судових і поліцейських обов'язків. 2》 заст. Шинкар.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. цілувальник — ШИНКА́Р (господар шинку), КОРЧМА́Р (КОРШМА́Р), ОРАНДА́Р (ОРЕНДА́Р) заст., ЦІЛУВА́ЛЬНИК заст., МОНОПО́ЛЬНИК заст. Лихий та збентежений вертався Хома з порожньою пляшкою з корчми: шинкар не дав набір (М.  Словник синонімів української мови