цілування
ЦІЛУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. цілува́ти і цілува́тися.
— Доброго здоров’я вам, Степане Івановичу! — обізвався знехотя Сухобрус, ледве одповідаючи на його цілування (Н.-Лев., І, 1956, 368);
Узяв старий Мафтей деревце доньчине, а мачуха Юркове, почалося цілування перед виходом — це ж молода навік лишає батькову хату! (Хотк., II, 1966, 98);
Поль свою вдячність виразив цілуванням її руки (Бурл., М. Гонта, 1959, 174);
*Образно. Перший промінь сонця, лизнувши по золоту бань «сорока сороков», зненацька розпалився й сам від того цілування (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 584).
Словник української мови (СУМ-11)