ціпкий
ЦІПКИ́Й, а́, е́, діал.
1. Цупкий (у 3 знач.).
На гарбу видираються ще дві розхристані молодиці з ціпкими руками (П. Панч);
Михайло спав солодким сном коло самої хижки, коло дверей, коли чує .. малесенькі рученятка обвилися коло його, наче ціпка хмелинонька, і голосочок шепоче: “Братику! братику!” (Марко Вовчок);
Оксані од сліз полегшало, і вона заснула, обкрутившись коло матері, як ціпка березка з рожевими квіточками кругом дерева (Грицько Григоренко);
Здорове, привітне лице мороз ціпкий нарум'янив (І. Франко);
* Образно. Ніч. Змагається на горах холодний розхлябаний вітер з ціпкою ще зимою й коли-не-коли тужливим плачем трембіти покотить лисими верхами (П. Козланюк).
2. перен. Який уперто й наполегливо добивається своєї мети; стійкий, упертий.
– Обскочили нас тухольці, кажеш? – кликнув він радісно. – .. Тухольці ціпкий народ: кого раз в руки зловлять, то вже не люблять пустити (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)